“Темна вежа” – встигнути за 95 хвилин

Хей-хо!
В нас з Стівеном Кінгом склалися дуже теплі відносити ще 10 років тому, коли мені до рук потрапила книга “Зона покриття” і це кохання триває досі. Тому мені було дуже боляче за цикл “Темна вежа”, зараз розповім чому.
Збирати свою власну збірку я почала кілька років тому і застопорилася на “Вовках Кальї” оскільки цю книгу зняли з тиражування на українській мові, а в мою домашню бібліотеку потрапляють виключно книги на українській мові, все інше я і в електронному варіанті прочитати можу. Минулого місяця (слався святий КСД!) мені таки вдалося її отримати, але на превеликий жаль книга в Україні, а я в Чехії та це нічого, за 2 місяці вона таки опиниться в моїх обіймах і в нас будуть прекрасні кілька ночей.

Ви вже напевно зрозуміли до чого я веду. Ну не можливо 8 книг впіхнути в 95 хвилин, ну ніяк! Та ще й бюджет у стрічки вельми скромний. Та все ж  дякую пану Арселю, що зняв “за мотивами”. У фільми присутні всього 3 головні персонажі з саги – Стрілець, Чаклун та Джейк, поки зупинимося на них.
Роланд Діскейн. Перша моя думка, коли почула хто гратиме Стрільця була: “чорношкірий Стрілець? Ви серйозно? В Голлівуді ніхто книг не читав, нє? То в Кінга б спитали!”. Хоча Ідріс Ельба зіграв не погано, та я все рівно не пробачу режисеру та сценаристам такий вибір. Книжковий Роланд це Клінт Іствуд, а ніяк не Ідріс Ельба. Де оті холодні блакитні очі? Де, я вас питаю?!
Чаклун. Ну тут все круто, братці. Метью МакКонахі вєлікалєпєн як завжди. От я зараз навіть сумніваюсь чи зміг би він достойно зіграти роль Роланда, яку йому до-речі з самого початку пропонували, а от Чоловік у чорному вдався йому на славу. Пасують цьому дядькові ролі поганців і нічого тут більше не скажеш.

Джейк. Ну тут, хммм… навіть не знаю… Він ніби і головний герой, а ніби і ні… Насправді роль взагалі не складна, чого там – здивування та переляк і більше нічого, але не зачепило. Так і не виріс Джейк до кінця фільму, а мав би. Принаймні в книжковій сазі так і було.
Сама стрічка більше схожа не на самостійний матеріал, а такий собі “короткий огляд”, ну або затягнувшийся трейлер до чогось ще. Так, тут присутні купа посилань до книжкової саги (єнот, що розмовляє, руїни парку атракціонів з залізною дорогою і т. і.) але на цьому все. Слава Одіну переглянувши фільм і перечитавши купу відгуків я дізналася, що стрічка й справді є ніби пілотною серією до повноцінного серіалу на кілька сезонів. Маю надію, що в серіалі гратимуть геть інші актори, а режисери та сценаристи таки втримають слово і будуть чітко слідувати книгам, а не оце от все…
Загалом, фільм середнячковий – він би сподобався тим хто не читав ні однієї книги, і взагалі не має поняття хто такий Роланд Діскейн, хто входить в його ка-тет, і ніколи не чув про троянду. А от фанати саги обурюються не дарма. Рєбят, я з вами… Що ж подивимося, що нам запропонують у форматі серіалу, якщо це буде щось на кшталт “Гри Престолів” з ЗВИЧНИМ Роландом то я навіть зроблю вигляд, що ніколи не дивилася цього фільму-пародії (бо інакше не скажеш).

 

“Сторожова Застава” – фільм який зайшов

Йойой, як мене тут давно не було! Вже думала, що й пароль від акаунту не згадаю, але слава Одіну він у мене у кеші зберігся. Довго не роздумовувала про що писати, бо кілька тем вже тримаю в голові давно, але вони почекають бо ж тут така ВЄЩ вийшла!
Отже, мова сьогодні піде про перший український фентезі-фільм, знятий за українські гроші (майже половину із 40лямів заплатили ми з вами, да-да), українським режисером (паном Коваленком), у якому знялися українські актори (не всі вдало але про це нижче), та який є на українській мові. АЛЕ. Але чомусь саундтрек у фільму на англійській, графіку малювали індійці, а титри на російській…. Нєпарядак.
Та насправді грець з ними з оцими постійними терками навколо “яка країна зняла фільм, хто його малював і на якій мові він вийшов”. От зараз хочу відкинути всі ці фактори і просто написати про своє враження.
Для мене цей фільм посів одну сходинку з “Вовкодавом”, я твердо впевнена, що передивлятимуся його раз за разом і він мені не набридне. Ну от що я зроблю подобаються мені картини такого жанру. Щоб були давні часи, містика, магія, пригоди, герої, драма і мечі.
Щодо головних героїв. Ну йомайо які ж вони пластмасові! Що отой Вітя, що ота Оленка. Не справжні емоції, не справжні інтонації, все несправжнє! от їх би замінити кимось більш талановитим і все б було в ажурі.
Окрема мова про богатирів. Ну Олексій Попович (хоча чомусь у фільмі він Олешко) це звісно мощ. На мою думку це такий собі український Дедпул, тільки без шкіряного костюму, моря крові та хтивості. Його зара голем розтрощить, а він і далі жарти травить. Та не зважаючи на всю комедійність цього персонажа, він і справді вміє володіти мечем, а не тільки словом. І актор гарно зіграв, на відміну від тих вище описаних. Добриня Микитович – таке враження ніби зхрестили Джигурду і Вовкодава, але мені подобається, от прямо мій типаж. Ілля Муромець – ну тут все зрозуміло і очікувано, окрім того що він чогось лисий, але йому пасує.

Щодо прекрасної половини акторського складу. Наталя Сумська яка трощить горіхи магічним артефактом? Я зацінила XD . Слава Красовська – її я пам’ятаю ще з “Щоденників Темного” (перший український містичний серіал, у якого окрім реклами нічого вдалого немає), от гарна дівка! От прямо у таких і закохуються богатирі (не сарказм).
Тепер про половців. Їхній шаман справді страшний, і страшно зіграв і грим страшний, все страшне, таке як і має бути, до нього претензій немає. Половецький хан теж вдався на відмінно, от по халатику одразу було видно, о це злий дядька і його треба будь-якою ціною вколошкати. Не зрозуміло для мене чого це орда в масках Шредера з “Черепашок Ніндзя”? Але їм пасує, нехай не знімають.

Сюжет. Банальний до не можливості, але це прийнятно бо ж фільм для всієї родини. Звичайний хлопака намагаючись побороти свої страхи вирушає з класом у похід (нашо лізти в гори щоб подивитись затемнення котре буде прекрас но видно і внизу я так і не зрозуміла), там щось стається, його обсміюють, він втікає і потрапляє до іншого світу. Там з нього роблять чоловіка, за недовгий термін, і він повертається додому. Алес. Та між оцим усім було багато чого гарного насправді. Мені сподобалася ідея ввести сучасні ґаджети у 1120 рік =) . Прикольно було спостерігати як древній богатир зі смартфоном бігає і селфиться XD. Насправді у цьому фільмі присутнє все і пригоди, і містика, і драма, і гумор, і навіть романтика. Особисто я просльозилася на моменті коли хан вбив свого брата за невиконане завдання, той впав, а в руці у нього була цукерка, яку йому дав Вітя. Ну блін, це справді емоційно сильно! Взагалі всі сцени пов’язані з дивним братом хана емоційно сильні.
Чогось я про діда Овсія забула, це ж також не останній персонаж. Сцена битви у лісі, коли він захищався одним лише відерцем викликала повагу, і думку: “не судіть людину по її вигляду”. Цей худий старий всипав на повну кільком воїнам з половецької армії, сам, без зброї. Момент коли він таки отримав смертельний удар мені теж сподобався, не дарма картина отримала рейтинг 6+, все було знято в кращих традиціях Діснею – жодної крові (нє, ну кров там була, але її було мізерно мало). Сцена коли всі зібралися над дідом у Заставі теж крута. От не розумію всіх тих критиканів, котрі пишуть “ну що це таке? він мав померти видавши якусь мудрість! з тугою в очах та настановами!” нєа, панове… Він помер з жартами про яблука і це було правильно! Саме так мав померти старий, мудрий чоловік, котрий вже прожив своє і котрий не хотів щоб його смерть стала перешкодою для тих, кому ще доведеться вистояти в битві не на життя, а на смерть. А от його лабораторію да Вінчі я не зрозуміла… Не в’яжеться воно мені з Древньою Руссю…

Графіка. Індійці котрі малювали ґолема і все інше якось двобічно попрацювали. Кам’яний велетень вийшов справді на славу, а от часовий тунель… згадалися старі заставки з Windows98.
А! От ще згадала! Велес! Щось мені то не пасує, вони всі там хрестяться, моляться, бога згадують і в той же час ритуал ініціації у них проводить язичницьке божество, Велес себто (хто не знає – бог тваринництва, другий після Перуна у слов’янській міфології). Тай Олешко не одноразово до нього по допомогу звертається. Навіть не можу списати цей ляп на казковість сюжету, бо от до таких речей я ставлюся зі скептицизмом.
На завершення. Нехай у фільмі купа ляпів. Нехай там пластикова гра головних героїв. Нехай там Фагот на вежі сидить не знаю нашо саме він, але ж сидить. Нехай сюжет конкретно не помістився у ті 100 хвилин. Нехай поки писала у мене виникло питання: “йой, а що як під час затемнення відкрився не один портал, а декілька?” фільм класний! І я справді передивлятимусь його раз за разом і вам рекомендую (хоча б для того щоб змити дурний осад від “Микити Кожум’яки”).

Програма тренувань by Nyshporka

Одна дуже хороша людина попросила мене поділитися програмою тренувань за якою я зараз займаюся. Мені не шкода, більше того може ще комусь згодиться 🙂  .
Почну з того, що займаюся я останнім часом виключно для того, щоб підтримувати теперішню вагу і задля комплексного “підтягнення” свого тільця, ну і звісно для того, щоб не стати зовсім кривою від цілоденного сидіння за комп’ютером та втикання в телефон XD . Щодо мого харчування – я не люблю себе обмежувати, я страшенна солодкоїжка але це зовсім не означає, що я наминаю тортики та пончики цілими днями 🙂 . Моє страждання дієтами тривало близько двох років допоки я не зрозуміла, що це повна дурня й не почала їсти нормально. Щоправда вони мене привчили до багато чого хорошого, наприклад з мого раціону зникли цукор та майже зникла сіль, я п’ю по 2л води в день, а їм не тазами, а маленькими горнятками розміром з мої дві складені долоні. Отже, сніданок: часто це кава з молоком без цукру та тост з сиром та яйцем ну можливо ще якась піченька, якщо трапиться під руку; до обіду я заливаюся несолодким зеленим чаєм та тією ж несолодкою кавою з замінником вершків; обідаю чим Одін пошле – зараз в мене на роботі дежурить упаковка мюслів та молоко, але коли встигаю то беру з дому щось (гречка, рис, квасоля і т. п. з курогрудкою або рибою); між обідом та вечерею мені їсти особливо ніколи, але якщо вже зовсім голодна дозволяю собі якийсь мегапоживний злаковий батончик або білковий замінник харчування, якщо немає часу навіть жувати 🙂 ; на вечерю – суп або каші з салатом. Скажу ще, що віддаю перевагу всьому вареному, тушкованому або запеченому, смажене в мене не лізе бо здається надто масним; ну а годинці о 21 на мене чекає чай з якимось смаколиком (вівсяне печиво або зефірка наприклад) і це останній на день прийом їжі. Мало схоже на правильне харчування, правда? 🙂 Але на жаль по-інакшому останні кілька місяців в мене не виходить 😦 .
Щодо тренувань. В мене комплекс великих ніг, це коли вони занадто накачані (хоспаді та знаю я, що то тільки мені так здається але то є мій бзік) тому займаюся з мінімальною вагою.
Набір вправ:
Закрокування на тумбу               Згинання ніг на тренажері
Віджимання від лавки                 Зведення гантелей над головою
Зведення гантелей стоячи          Розгинання ніг на тренажері
Стрибки на скакалці                    Пуловер
Присідання з гантелями             Зведення рук на тренажері
Випади з гантелями                     Підйом гантелей перед собою
Жим ногами в тренажері            Гіперекстензія
Скручування пресу на підлозі   “Гребля”
Планка                                             Віджимання від підлоги
Підйом гантелей на біцепс          Мертва тяга
Скручування на римській лаві    Жим гантелей лежачи
Підйом на носки                            Підйом ніг лежачи
А тепер берете оці всі вправи, роздруковуєте на листочок, ріжете на смужки, кидаєте до капелюха, витягаєте 5ть рандомних папірців і маєте одне готове тренування 🙂 . Займаюся я на кількість повторів, а не на вагу, вагу беру мінімальну, найбільша здається – 20кг, мені цього достатньо щоб зробити наприклад 3х21 зведень, якщо вам мало – беріть більшу це не заборонено 😉 . Перед основним тренуванням 15 хвилин бігаю на біговій чергуючи середню та високу шкидкості, після – ще 15 хвилин бігової але чергування вже йде між середнім навантаженням та ходьбою, далі – трохи порозтягувати задубівші за цілий день м’язи (ну і звісно я свято вірю, що якщо порозтягуватися то м’язи не виростуть XD ). І головне – тренування має приносити задоволення, не треба робити щось через силу.
Займатися я намагаюся тричі на тиждень, мені цього достатньо для підтримання досягнутого та щоб не розвалитися як старий трухлявий пеньок. Я не женуся за рельєфністю, і хоча це не прийнято писати коли намагаєшся наставити людей на шлях істинний, але я прихильник стримлячих кісток та ніг-сосисочок XD , але без фанатичного голодування та доведення себе до анорексії, в дівчини має бути бодай щось що можна пожмакати, хоча б кругленька жо-жо, тому виснаження себе голодом не мій варіант і нікому цього маразму не рекомендую. Ми маємо бути здорові, а не Чахликами Невмирущими.
А ще я вірю в магію антицилюлітних кремів та різних додаткових фінтіклюшок на кшталт утягуючих поясів, але тут теж є заковирка – не зловживайте ними! Якщо ваш крем починає пекти – біжіть змивайте, а не терпіть! А щодо поясів та обгортувань – вони не дають шкірі дихати, задумайтеся про це коли вам взбреде в голову носити їх мало не цілодобово, ви ж не хочете мати шкіру всю в запарах та прищах, правда? Носити їх можна, але не довго, в ідеалі – не більше 15 хвилин, а після того як знімете обов’язково прийміть комплексний душ та дайте шкірі подихати, ви ж її душили весь цей час!

for my dear Angelina ♥

Весна іде, красу несе!

Весна прийшла, 8 березневі подарунки принесла. А ще принесла головну біль – час знімати з себе всі ті шари одягу, що були на нас взимку, а з джинсів підступно звисають шкіряні мішечки з олів’є.
Що ж, привіт, мій любитель вуглеводів та п’ятниць.
Як і завжди на початку весни у всіх плавно осідає піднята зимовими святами ейфорійна муть у вигляді ілюзій та клятв, мозок починає працювати адекватніше і йому перестає здаватися, що обіцяне в паузах між тарелями з смаколиками, має який-небудь зміст.
Прохолодні ранкові поїздки на роботу в переповненому, аналогічними мучениками, транспорті. Курс долара, Вірус Зіка та чергові обіцянки з телевізора. Усе сильніше та сильніше стали кошмарити вас ілюзією своїх планів.
Жир на дупі та животі все наполеглевіше та наполеглевіше натякав, що скоро літо, а обіцянка почати з понеділка всього лише засіб заспокоєння на найближчі 5-6 днів, до чергового пивасика з друзями.
А ідея все змінити та змінитися самому в кінець розчинилася у корках та вуглеводах.
В підсумку більшість з нас продовжують життя за таким сценарієм:
1. Народження
2. Лайно в штанях
3. Лайно у голові
4. Лайно у житті
5. Смерть
А все тому, що БУДЬ ЯКА людина адаптується до БУДЬ ЯКОГО розміру дупи у своєму житті набагато швидше, ніж моя застуда до нових антибіотиків.
Зараз я дам вам кілька порад, котрі допоможуть схуднути та направити ваше життя за вашим сценарієм, котрі ви прочитаєте, але виконувати не станете, обираючи отримувати досвід через власний геморой, як у фільмах жахів, коли головному герою кажуть не ходити у темний підвал на покинутій лісопилці, а йому якраз конче треба саме туди, у п’ятницю 13-го.
Але я спробую…
Порада №1. Навчись відокремлювати головне від другорядного!

Зараз ви читаєте цей запис і це ніяк не наближує вас то цілі. Ви хочете схуднути? Обираєте нові кросівки, читаєте та вивчаєте? Хвалитеся подругам та колегами, що скоро почнете нове життя? Придивляєтеся собі нову сукню на 2 розміри меншу? Купуєте абонемент до спортзалу, можливо курс, можливо берете участь у черговому жироспалюючому маразмі в інтернеті але це все НЕ НАБЛИЖАЄ ВАС ДО ВАШОЇ МЕТИ!
Взути старенькі кеди та погуляти по парку, поділитися другим шматком торту з котиком набагато ефективніше, ніж всі ваші приготування та потуги. І так у будь якій сфері.
Хочете грошенят та стабільності? Легко: читайте книги про те як заробити, вивчайте успішний успіх, працюйте за фіксований дохід, беріть участь у пірамідах, лотереях, сподівайтеся на державу, продавайте старі речі, придумайте бізнес-план, розробляйте маркетинг, вивчайте оподаткування, але це ніяк НЕ НАБЛИЖУЄ ВАС ДО ВАШОЇ ЦІЛІ!

ПОРАДА №2. Будьте конгруентні.
Що таке конгруентність? Це чесність та адекватність щодо поставлених цілей.
Якщо жінка хоче схуднути, їй варто не шоколадки їсти с подружками-піцеїдками, а піти у фітнес-зал, набитий гламурними кицьками, ткнути пальчиком у першу сподобавшуся жо-жо і поставити тривіальні питання: як? скільки? та – що потрібно робити?
Не питайте поради у свого найближчого родича, відволікаючи його від серіалу, не йдіть ділитися своїми планами з усіма оточуючими, котрі сподіваються, що у вас ні чорта не вийде, а спілкуйтеся з тими, у котрих необхідний вам результат вже є.
Говорити про красиву фігуру, наминаючи святковий олів’є з третього заходу – не конгруентно.
Підписуватися на всі форуми та пабліки з фітнесу – доїдаючи черговий снікерс, ну як жеж, він же мозок заряджає – не конгруентно.
Розповідати, що у вас немає часу, гортаючи новини у соц. мережах – не конгруентно.
Оформлювати черговий кредит, коли у тебе немає грошей – не конгруентно.
Вловили?
Поставте собі просте питання: те що я роблю саме зараз наближає мене до моєї цілі, робить мене щасливіше, якщо НІ – кидайте цю справу на хрін!
КОНГРУЕНТНІСТЬ!
АЛЕ ми ж то з вами знаємо, що всередині вас живе надія, що все буде інакше, чи не так?
Кажуть, що надія вмирає останньою. Я би вбила її першою. Вбита надія – і зникає страх, вбита надія – і людина стає дієвою, вбита надія – і з’являється самостійність.
Знаєте формулу швидких результатів?
Хтось може сказати: “Фігачте як можна більше і як можна довше!”. Молодець, придурок… Візьми з полиці пиріжок та іди на хрін.
Знаєш як шкидко схуднути?
Хтось скаже: “Потрібно менше жерти і більше рухатися!”. Я повторююсь: молодець придурок… Візьми з полиці другий пиріжок і іди на хрін.
Тони чудо панацей та мільйони домогосподарок, що скачуть перед своїми моніторами з червоними, спітнілими обличчями за черговою чудо програмою з схуднення, вже довели неефективність всіх народних порад.
Якщо б була працююча дієта, вона була б одна!
Не подумайте, що цим записом я хочу когось образити. Ні! Насправді він вам взагалі не потрібен, він потрібен мені. Бо втратити 10кг зайвої ваги та 2 розміри для мене мало. Мені потрібно більше. І саме тому я завершую це писати збиваючи в шейкері прот та готуючи для себе програму тренувань на наступний місяць, а ви сидіть. Я ж бо вас з місця не зрушу силою думки.
З найкращими побажаннями, ваша Nyshporka ♥

“Дім дивних дітей міс Сапсан” – дайте ще!

Я отут нещодавно ділилася враженнями про заключну (а чи справді вона заключна?) книгу трилогії “Дім дивних дітей” Ренсома Ріґґса, ну і звісно вже за традицією: прочитав – заціни фільм.
Коли я вперше почула про те, хто взявся знімати фільм за книгами я була в захваті! Адже ця людина зняла мої найулюбленіші стрічки – “Едвард руки-ножиці”, “Бітлджус”, “Сонна лощина”, “Труп нареченої”, “Суінні Тодд – демон-перукар з Фліт-стріт”, “Похмурі тіні”, “Франкенвіні”,”Аліса в країні чудес” врешті-решт (я можу продовжувати і далі, але просто перераховувати всі зняті містером Бартоном стрічки це якось… коротше, самі погугліть, мені вони всі подобаються ;)). Фільм знято в суто бартонівській манері – і моторошно і смішно. Ти ніби-то і хвилюєшся про героїв, і нібито обстановка темна й похмура, але деякі моменти просто-напросто змушують тебе реготати в голос. Тім створив для нас чергову казку, трохи моторошну, трохи смішну, проте неймовірно захопливу!
Перед тим як я почну розбирати все те, через, що запис отримає тег #яумамикритик хочу відзначити – права на екранізацію були викуплені ще до виходу книги, тому все що буде написано нижче чистої води ІМХО.
Отже, зрозуміло, що події описані у трьох книжках, кожна з яких має понад 400 сторінок, неможливо детально впіхнути у 126хв, але мені навіть тих 2х годин не вистачило… Все відбувалося занадто швидко, занадто стрімко, хотілося якихось деталей. Краще б вони зняли трилогію :(. Невстигли ми познайомитися з дивними дітьми та їхньою директоркою, як їх вже вичислили противники. Невстигли пустОти викрасти міс Сапсан, як діти вже наступають їм на п’яти і вдало все розрулюють. Ех… Я жила з цими героями всі три книги, в котрих вони встигали і бешкетувати, і подорожувати, знайомлячись з новими й новими дивними та влипаючи у неприємності, встигли закохатися, і навіть втратити кілька друзів, ба навіть встигли розпочати війну. А тут? Та грець з ним! Фільм на те й фільм, що виступає в ролі хрестоматії.
Щодо персонажів. Переглянувши фільм, я ще раз переконалася, що хоча мені і подобаються абсолютно всі стрічки Тіма Бартона, але фантазія у нас працює геть по різному. От взяти наприклад пустОт.

Отих язикатих я уявляла собі як живих мерців, в моїй уяві вони принаймні мали якийсь натяк на схожість з людьми. Такі собі підсушені мумії з довжелезними стрічками язиків з ікластих пащек. Семюель Л. Джексон звісно як ніхто інший вміє грати такого собі “комічного-злодія”, але… Але не може рідний брат міс Сапсан бути темношкірим! Хоча звісно, може він від іншого татка, чи мами, та мені це все-рівно не в’яжеться.
Щодо несподіваної та геть неприємної підміни головної героїні.

Головною героїнею мала бути дівчинка, що керує вогнем! Нащо вони Емму та Оливку здібностями поміняли?!
А ще Фіона.

В книзі вона була найстаршою на вигляд, а тут її зробили маленькою та миленькою дівчинкою років 10. Тепер зрозуміло чому кіношний Єнох віддав перевагу раптово підрісшій та змінившій магічну кваліфікацію Оливці.
От від кого я справді в захваті так це від міс Сапсан.
Єва Грін зробила неможливе, вона вмудрилася замінити Джонні Деппа (ну чи Хелену Бонем Картер) у стрічці Тіма Бартона! Ух вона тут просто шикарна. Їй настільки пасує роль строгої проте справедливої директорки з довгими нігтями-кігтями хижої плашки, що це просто неймовірно. Та і взагалі цій акторці пасують ролі рокових красунь або чаклунок, взяти як приклад “Золотий Компас” та “Місто Гріхів 2”, в першому вона зіграла Серафиму Палладу, а у другому – Єву Лорд.

Крута вона коротше :).

Детально описувати те, що відбувалося у фільмі я напевно небуду, бо ж ще не всі встигли його подивитися, а хто подивився у мене до вас питання – як вам фільм? Що сподобалося, а що ні? Пишіть у коментарі або мені особисто, мої контакти можна знайти під заголовком “Для зв’язку зі мною”.
Наостанок ловіть трейлер:
https://www.youtube.com/watch?v=GGeoqVyLL1Q

“Микита Кожум’яка” – це провал, шановні

Привіт! Я напевно з дитинства не вилізу ніколи XD. Нещодавно треба було якось вбити кілька годин, ну і як краще це зробити якщо не сходити подивитися мультик, тим більше дуже вже цікаво, що там українці назнімали :).
Хто не читав казку нічого не втрачає якщо чесно, бо ж мультфільм знятий “за мотивами”, тобто від оригінального сюжету залишилося зооовсім трішечки. В стрічці йдеться про 12ти річного хлопчика Микиту, батько котрого колись переміг страшного Змія і повісив його шкіру в якості трофею у своїй майстерні. Нажаль хлопчина не вдався в батька його могутньою статурою, на відміну від старшого брата, але ж мріяти про геройства ніхто незабороняв. Та от одного погожого дня, над їхніми краями з’явилася червона комета (це якесь посилання до “Гри Престолів”, нє?), що віщувала близьку загрозу. Кирила, батька хлопчика, терміново викликав до себе чарівник Данило та повідомив, що чоловік розібрався зі Змієм неостаточно, і що душа страховиська досі мешкає у паралельному світі захопивши тіло чарівниці Сирінги виношуючи плани про захоплення Жар-цвіту (квітка папоротнику звичайного) та повернення себе коханого у власну шкіру, щоб після того остаточно розібратися із людством.
Та на хвіст татові, тишком-нишком, підсів Микита зі своїм другом Чубиком (телятко таке, трохи нижче ви ще про нього прочитаєте). Поки дорослі радилися як краще розібратися з древнім монстром, хлопчик познайомився з милим створінням – кажанчиком Едді, учнем Данили. Ну і як це завжди буває хвалькуватий недоучка-маг нашкодив, в поривах продемонструвати новому знайомому свої магічні здібності, він відкрив портал у паралельний світ в котрому якраз і мешкає наразі Змій в чужому тілі, оскільки прохід був чарівним та недуже контрольованим він затягнув Микиту та мага-початківця.
Отут і починаються пригоди. Хлопчик та його новий друг знайомляться з аборигенами – Роксі та її наставницею білкою. За обіцянку неймовірних харчових багатств нові знайомі погоджуються доправити новоприбулих туди куди їм потрібно. Та про прибульців дізнається Змій, і посилає на перехоплення кілера. Подальші події показують яскраві перегони дітей та троля (начебто той четверорукий тролем був) ну і звісно у фіналі – битва зі злом.
Ну а тепер час моєї улюбленої частини постів, через які вони отримують хештег #яумамикритик. Почну з графіки. Так я розумію, що проект почав створюватися ще у далекому 2007, а потім втратив фінансування і роботу над ним було відновлено аж у 2011, але… протягом усього мультиплікаційного фільму мене дратували скляні очі героїв, борода Кирила та вії його дружини, що чомусь не гнулися, волосся чаклунки, що стирчало з капюшону (саме З капюшону, а не З-ПІД нього), шерсть білки, що нагадувала стару щітку, та геть невдале накладання графіки одної на одну. Старалися-старалися та щось недостаралися називається. Ну, а про ляп з спочатку пустим возом, а через кілька кадрів повним взагалі мовчу.
А тепер сюжет. Логіка цієї історії дивна. От навіщо було лізти в якийсь інший вимір, якщо можна було просто-напросто спалити шкуру дракона, яка всі ці роки знаходилася під рукою? А Чубик? Пересічний персонаж, який ніяк не в’яжеться з професією його власників, адже батько Кирило постійно наголошує своєму молодшому синові про те, як престижно бути кожум’якою, та що зі шкіри Змія ніколи не вийде такого гарного матеріалу як з телячої. Чому Сивіла постійно регоче без будь-якого приводу? Чому Дракон у її тілі говорить про себе у жіночому обличчі, а вибравшися з нього вже у чоловічому? Ну можливо звісно так на нього вплинули переселення душі, грець з ним.
Навіщо чаклун Данило вбиває купу часу та ресурсів на створення летючого корабля, якщо навіть його недовчений підопічний умудрився одним помахом крила відчинити портал? Та і взагалі – навіщо вони попхалися на допомогу, якщо навіть у фінальній сцені з битвою вони всі просто спостерігають як маленький хлопчина з напарниками розбирається зі страховиськом? Та і взагалі до чого тут взагалі уся ця битва? Можна ж було поки діти повертають особистість Сивілі знищити тільце дракона у власному світі, а вже потім витягнути малечу. Та і щодо мотивів Змія у мене виникли непонятки, у всіх казках та історіях про цих істот у них завжди була мотивація, взяти того самого “Хоббіта” там Дракоша мстився за вкрадені скарби, у “Шрекові” охороняв принцесу, а тут що? Йому просто стало сумно і він вирішив себе розважити? Список цих запитань можна звісно продовжувати, головна проблема тут – недодуманий сценарій. Так, так, навіть не графіка, а сценарій. Якщо неполадки з графікою можна списати на проблеми з фінансуванням, то виправдання для сюжету я знайти не можу.
Єдиний хто порадував у всій цій стрічці – це Едді, мале чортеня таки запало мені в душу:). Сподіваюсь у наступних частинах (а вони й справді плануються) він також буде, і графіці приділять більше уваги, а головне зв’язний сценарій! Хочу логічно пов’язану сюжетну лінію, а не незрозумілу біганину, так веселу та яскраву, але все ж таки біганину.
На останок ловіть трейлер:

“Гаррі Поттер і прокляте дитя”

Хіба можна було піти у “книжковий запій” та оминути цю довгоочікувану новинку? Я незмогла :).
Тим хто незнайомий зі світом Гаррі Поттера (а такі ще є? О_О) присвячую цей абзац. Це історія про звичайного десятирічного хлопчика Гаррі, батьки якого нібито загинули у автокатастрофі і тепер він змушений жити зі своїми родичами Дурслями, котрі змушують його виконувати всю хатню роботу та жити у комірчині під сходами. Та в день коли хлопцеві виповнилося 11 починають ставатися дивні речі – то зміюка заговорить, то сови на хату налетять, а то й взагалі здоровенний бородатий мужик постукає у двері й принесе тортик та новину, що Гаррі чарівник. У попередніх сімох частинах йдеться про боротьбу містера Поттера з найтемнішим чарівником всіх часів та народів Воландемортом, відкриття у собі нових талантів, пошук ще якихось родичів окрім злючих Дурслів ну і звісно все це прикрашено дружбою та коханням. Написано без долі сарказму, бо ж я сама росла на цих книгах (на фільмах також але тут не про них) і навіть досі по вуха закохана у цю історію, настільки вона чарівна та сповнена магії. Читаючи історію про Гаррі Поттера й справді починаєш краєм свідомості сподіватись, що магія існує, і навіть у свої 21 чекаєш на листа з Гоґвардсу :).
Ну,  а тепер про винуватицю всесвітнього книжкового буму цього року, про восьму книгу – “Гаррі Поттер і прокляте дитя”. Почну напевно з того, що книга видана в зовсім незвичній для саги манері – у вигляді сценарію до п’єси, хоча нічого дивного бо ж п’єса й справді існує з нещодавнього часу, та все-рівно хотілося щоб вона була у звичайній формі роману, як минулі частини. Та менше з тим, так читається трохи важкувато, та й місця на сторінках займає втричі більше та це все неважливо, адже книга випередила рейтинги навіть своєї попередниці, а саме “Смертельних реліквій”. Важлива сама історія, що описана у книзі.
У восьмій книзі саги про ГП події відбуваються з того місця на якому закінчилася “Смертельні реліквії” (вони ж “Дари смерті”): через 19 років родини Поттерів (Джині+Гаррі), Візлі (Герміона+Рон) та Малфоїв (Драко+Асторія) зустрічаються на колії 9 ¾. У потязі Албус (син Гаррі та Джинні) та Роуз (дочка Герміони та Рона) знайомляться з Скорпієм (син Драко та Асторії). Вони майбутні першокласники та ще незнають який прикол від Капелюха чекає на них у стінах школи – син Гаррі Поттера опиняється у Слизерині разом з сином Малфоїв (ну тут нічого дивного). Минають три роки (так це все втиснуто в одну книгу, ніяких тобі різдвяних балів та матчів з квідичу) і отут починають розгоратися основні події книги.
З самого народження Скорпія Малфоя увесь магічний світ шепочеться про те, що він син самого Воландеморта (мало не написала Дарта Вейдера XD), шепіт стає гучнішим тоді, коли Гаррі та Герміона знаходять останній у своєму роді Маховик часу та намагаються приховати цю новину, але як ви вже зрозуміли в них це не дуже добре вдається. Про цей предмет дізнається батько Седрика Діґґорі (красунчик хафелпафець з “Кубку вогню”). Він умовляє містера Поттера скористатися Маховиком, щоб повернути Седрика до життя, але чарівник не погоджується. Та на це погоджується його молодший син, потайки від татка, з яким у нього недуже хороші стосунки (підліткові гормони і все таке), він заручившись допомогою свого найкращого друга Скорпі та молодої та чарівної Делфі Діґґорі (небога Амоса) викрадає Маховик з Міністерства Магії. Як виявилося часоворіт зламаний, він може повертати у минуле вього на 5 хвилин. Після кількох невдалих спроб змінити реальність минулого, при цьому мало не зруйнувавши вщент теперішнє, Скорпій звертається по допомогу до старших. Завдяки їхнім діям дитина Воландеморта, якою виявився зовсім не нащадок Малфоїв, опиняється в Азкабані, а теперішнє нарешті стає таким, яким і має бути. Та чого це я вам зміст переповідаю, прочитайте самі бо з мене станеться щось таке-отаке проспойлерити ;).
Як на мене події книги відбуваються занадто швидко. Не встигли ми вперше відправити до школи молодших дітей фантастичної трійки, як ті вже вимахали і вирішили погеройствувати на зразок своїх батьків. За одну книгу вони встигли повернути до життя і Седрика, і Снейпа, і навіть Темного лорда, а потім знову вмертвити їх усіх.
Порадувала сцена з батьками Гаррі. З найпершої книги я справді сподівалась, що вони якимось чарівним чином повернуться…
Шкода, що шановна Дж.К. незахотіла продовжувати сагу, навіть цю п’єсу можна було б розтягнути ще на 7 книжок! Я б навіть непроти була, якби в них писалося виключно про дітей невбиваємої трійки, про те як вони прогулюють уроки, падають з мітел та влипають у неприємності (навіть не обов’язково такі глобальні як у їхніх батьків свого часу). Та якими б жахливими не були відгуки тих кому вже довелося прочитати цю книгу, я залишуся при своїй думці – мені сподобалося! А ви вже прочитали?

 

Ренсом Ріґґз “Бібліотека душ”

Ні, я не закинула блог :). Просто пішла в осінній “книжний запій” XD, ну а ще мені гра одна спати недає, ну і серіальчики звісно ^^. Та сьогодні мова не про це, сьогодні мова про 3 книгу з серії “Дім дивних дітей” Ренсома Ріґґза.
Ви вже читали ці книги? Я – так, причому на одному подиху проковтнула перші дві частини, а от з третьою сталася заминка, зараз розповім чому.
Коротко про що йдеться у трилогії. Жив-був собі звичайнісінький хлопчик Джейкоб Портман, допомагав батькам на роботі, дружив з панком, ходив до школи та мав собі цікавого діда, котрий з самого малечку розповідав йому історії про дітей з надзвичайними можливостями, про жінок, що вміли перетворюватися на птахів, та страшних чудовиськ котрі недавали мирно жити цим самим дітям та жінкам-перевертням.
Поки Джейкоб був малим йому дуже подобалися ці історії, а ще йому подобалося, що кожну розповідь дідусь доповнював дивними та містичними фотокартками. Він навіть збирався в подорож разом з дідом, щоб зайти в гості до міс Сапсан та її вихованців. Та от хлопець виріс, і вічні розповіді старого, про дива з минулого, вже перестали бути такими захопливими, він навіть повівся на те, що йому товкмачили батьки всі ці роки – дід Портман все це вигадує через складне дитинство, так він відгородився від жахів війни.
Та от одного зовсім не прекрасного вечора Джейкоб зайшов до дідуся в гості, а в нього вдома ніби смерч погуляв, всюди гармидер, двері пошкоджено, а діда ніде немає. Хлопець знайшов його надворі ледь живого, і побачив… побачив страховисько котре так жорстоко обійшлося з Абрахамом Портманом.
От з цього все і почалося. В першій та другій книгах йдеться про знайомство хлопця з дивними дітьми та відкриття здібностей його самого (він в нас теж зовсім незвичайний хлопець, геть дивний :)), а також про викрадення директорки та намагання її звільнити. Все це відбувається динамічно та настільки захопливо, що відкласти книгу здається неможливим.
А тепер про винуватицю мого сьогоднішнього допису – “Бібліотеку душ”. Від перших двох частин була просто в захваті, виникало відчуття присутності, а третя якось “не зашла”. Так в ній також багато моторошних  та дивних фото, котрі автор кропітливо збирав всі ці роки,
але сама книга перетворилася на казку (ІМХО), мені вже не було так страшно за героїв коли вони потрапляли у чергову халепу, а в деяких моментах було навіть смішно. Вже не виникало відчуття відрази до пустот (монстряки такі), а тонкий натяк автора щодо Шарона-екскурсовода навіть викликах трохи призирства (ну неможна так знущатися з міфології! міфи – наше все, нехай і не наші міфи та все одно).
Вся ця біганина нарешті закінчилася і Емма з Джейкобом опинилися біля стін штабу супротивника. Та от новина – Джейк проникся співчуттям до монстряки, пустоти котра більше за все бажає роздерти і хлопця і його друзів, а потім смачно відригнути.

Про битву двох братів, що наковталися душ древніх дивних окрема мова. Так це було епічно, навіть мегаепічно, але мене неполишало відчуття казковості, знаєте таке ніби мультик дивишся, старий добрий діснеєвський мультик. Я не критикую автора, в жодному разі! Навряд чи я спромоглась би описати цю сцену краще, але… мені не вистачило відчуття темряви в цій книзі, от що! Мені небуло страшно, оце і є головна проблема. Навіть сцена з зустріччю з лікарями котрі ставили черговий експеремент над дивною дитиною не зачепила, хоча до неї навіть йшло фото в придачу.

Досить таке моторошне фото.
Загалом в книгу досить так плавно перетекли події минулих двох та вона стала логічним завершенням трилогії з казкових хепіендом.
Мій висновок такий – дві перші книги чудові, а от третя підкачала. Не врятувало її в моїх очах навіть те, що в ній було багато відповідей на питання, що мучали після прочитання минулих частин (та я про них не писатиму, може ви ще не читали, а я вам зараз тут проспойлерю).
Раджу прочитати трилогію та оцінити самостійно, адже в кожного свої фломайстери ;), а якщо хочете можете навіть написати сюди в коментарі яка я погана і як вам сподобалася третя книга, мені буде цікаво, справді :).

Стівен Кінг “Мізері”

Привіт! Сьогодні мова піде про мого улюбленого письменника – Стівена Кінга, а саме про його роман “Мізері”. Але не тільки про книгу. Потягнула мене нечиста сила одразу після прочитання книги подивитися фільм Роба Райнера – “знятий на основі однойменного роману Стівена Кінга”. Нехай в мене летять тапки, помідори, табуретки, коти та все, що попадеться Вам під руку, але це поооовнаааа лааажаааа…
Трохи про сюжет. І в книзі і у фільмі йдеться про письменника-романіста Пола Шелдона, котрий нарешті розпрощався з ненависною йому Мізері Честейн – головним персонажем збірки його мелодраматичних книжок, котра принесла йому славу та гроші. Він тільки-но дописав свій новий роман “Швидкі автівки”, в якому і слова немає про розпусну дамочку-мандрівницю, та відсвяткувавши пляшкою “Дом Періньйон” у піднесеному настрої вирішив трохи помандрувати країною. Закинувши єдиний екземпляр рукопису “Автівок” на пасажирське сидіння, він завів свій зовсім непрестижний “Камаро 74” та поїхав на захід повіривши прогнозу погоди, котрий обіцяв, що сніжна буря поверне на південь та неторкнеться його регіону. Не тут то було… Негода наздогнала п’яненького письменника на гірській дорозі. Невпоравшись з керуванням Пол Шелдон калачиком скотився на узбіччя, незабувши кілька разів перекрутитися у повітрі та вирубився.
Очуняв він у незнайомому будинку з дивною тьотінькою в якості сиділки, котра годувала його Новрілом ніби Аспірином. Потрощені в автокатастрофі ноги недавали надії на швидке видужування. Та біда неприходить сама. Жіночка виявилася “найпалкішою шанувальнецею” тої самої Мізері, і коли їй до рук нарешті потрапила остання книга з серії романів в якій її улюблениця помирає настає справжній триндець.
Ця божевільна Енні Вілкс (а саме так звали “спасительницю”) змушує письменника спалити єдиний екземпляр “Швидких Автівок”, відрубує сокирою йому ступню, відпилює кухонним ножем великий палець на руці, морить голодом, недає знеболювальних та змушує написати “Повернення Мізері”, а, забула сказати – ще вона пришиває бідолашного поліцейського котрого занесло на її подвір’я (та ще й як майстерно – за допомогою хреста та газонокосарки!).
Під час рідких від’їздів Енні Пол, пересилюючи біль та страх, робить вилазки зі своєї кімнати (благо пані Вілкс потурбувалася про візок для нього) у пошуках знеболювальних, їжі, а головне телефону. (Щоб ви розуміли наскільки мене затягнула книга скажу, що на кожен звук проїзджаючого повз мої вікна автомобілю я реагувала так само як і письменник у книзі.) Під час однієї з таких вилазок містер Шелдон знаходить “Книгу пам’яті” свого ката, в котрій зібрані численні вирізки з газет в яких йдеться про нібито природні або випадкові смерті людей.
Втративши останню надію вибратися живим Пол вирішує хочаб завдати Енні останнього удару – спаливши рукопис “Повернення Мізері”, в якості помсти. Та насправді вийшло в нього набагато краще, але про це не буду говорити бо може в когось вже виникло бажання прочитати книгу ;), а там навіть незважаючи на мої спойлери ще багато чого цікавого :).
А тепер про фільм. Тим хто прочитав книгу та ще невстиг подивитися екранізацію – НЕ РОБІТЬ ЦЬОГО!!! Справді. Не треба. Я не жартую.
Для мене це настільки велике розчарування, яке напевно буде тільки від екранізації “Дому дивних дітей міс Сапсан”. Я незнаю за що Кеті Бейтс отримала свої численні нагороди, мені вона в ролі Енні зовсім несподобалась… Так акторка талановита, не буду сперечатись, але роль явно не її, ну не “Богиня” вона! Немає в її очах тієї шленості! Хоча вона й протестувала проти того щоб вирізали сцену де Вілкс вбиває поліцейського газонокосаркою, за що я їй дякую.
Сцену з відрізанням ноги замінили “більш м’яким” переломом обох кінцівок за допомогою відбійного молоту.
Замість молодого поліцейського – пристрелили старого шерифа.
Сцену з розчавленим щуром теж не показали, а саме вона, як на мене, мала передати все божевілля Леді Дракона.
А часовий простір? У книзі встигли минути і пів зими і пів весни допоки Шелдон дописав книгу, а у фільмі все втиснули у один місяць. Та у них там навіть сніг не розтанув…
А сцена з бунтом Пола? Шо за брєд?! Читаючи книгу у мене мурашки йшли по шкірі розміром з слонів, а фільм ледь-ледь зацікавив.
Кінцівка фільму теж ніяка – книзі я справді повірила, я справді затамувала дихання на останніх сторінках, а у фільмі що? Навіть не страшно…
Ще скажу про гру Джеймса Каана – він ніби дерев’яний, чи то йому так мало заплатили за цей фільм чи то він у роль не вжився. Пол Шелдон у книзі верещав ніби дівчисько від знущань Енні, а ще мені дуже сподобалося порівняння з собакою Павлова, а містер Каан навіть кричав ненатурально.
Багато хто вважає, що неможна порівнювати книги та їх екранізації, бо ж неможливо у дві години впіхнути всі 400 сторінок, але ж ми маємо “Зелену милю” – неперевершений доказ того, що і фільм і книга можуть бути на одному рівні майстерності.

Тестостерона фенілпропіонат: характеристика, курс, побічні ефекти

Тестостерона фенілпропіонат (Testosterone Phenylpropionate) – ефір чоловічого статевого гормону, також відомий як тестостерон гідроциннамат, є андрогенно анаболічним стероїдом.
Цей ефір представляє собою щось середнє між пропіонатом та енантатом, завдяки чому є хорошим вибором для тих, кому подобається дія тестостерону пропіонату, але при цьому вони не влаштовують занадто часті ін’єкції через, наприклад, банальну забудькуватість. Даний ефір може вводитися два-три рази на тиждень, в чому і заключається його  безсумнівна перевага. Доречі, тестостерону фенілпропіонат також є компонентом багатьох комбінованих препаратів, таких як Сустанон, Омнадрен та ін.
Препарат відносно нещодавно з’явився на ринкові анаболічних стероїдів, а до цього лише обмежено використовувався в області медицини, але завдяки появі відповідних прекурсорів швидко зайняв лідируючі місця у використанні атлетами.

Характеристика ефіру тестостерону

• Хімічна формула: С28H3603.
• Молярна маса речовини: 58364 g/mol
• Назва речовини згідно ІЮПАК: (1S,2R,10R,11S,14S,15S)-2,15-dimethyl-5-oxotetracyclo[8.7.0.0²,⁷.0¹¹,¹⁵]heptadec-6-en-14-yl 3-phenylpropanoate
• Час вивільнення препарату (тривалість дії): від 7 до 21 доби
• Активне життя речовини: від 4 до 5 діб
Механізм дії даного ефіру заключається в тому, що він підвищує здатність організму затримувати оксид азоту у м’язах, тим самим, збільшує відновлювальні здатності шляхом поліпшення пропускної здатності кровоносних судин (тафтологія якась та нехай :)). Крім того, тестостерон підвищує рівень соматомедину або інсуліноподібного фактору росту (IGF-1) у м’язовій тканині та печінці, в свою чергу, запускаючи формування нових м’язових волокон. Також, він пришвидшує ділення так званих недиференційованих кліток, котрі дуже важливі при відновленні пошкодженої м’язової тканини.

Ефекти тестостерону фенілпропіонату

Дія даного ефіру мало чим відрізняється від такого у інших форм тестостерону. Єдина поправка доводиться на більш ранній початок дії і більшу швидкість потрапляння у кров. Декотрі користувачі також відмічають підвищення щільності мускулатури та жироспалювання, властиві його найближчому родичу – тестостерону пропіонату. Крім того, ефект відкату після курсу з фенілом достатньо мінімальний. Виходячи з цього, його часто використовують на сушці. Більш детальний список ефектів йде нижче:
• Зрозуміло, підвищення сили та ріст м’язової маси, що виникають завдяки значному посиленню синтезу білка та пришвидшенню ділення сателітних клітин. Також помічено вплив препарату на інсуліноподібний фактор росту у тканинах організму. Але розраховувати на солідний приріст маси від тестостерону фенілпропіонату безперечно не варто, так як в “соло” формі він більше придатний для збереження м’язів на “сушці”, або ж з ціллю підвищення силових показників без значних надбавок у вазі.
• Як вже сказано вище – препарат добре проявляє себе під час періодів спалювання жиру, завдяки своїй здатності до підтримування вже набутих м’язів в умовах строгої дієти. Однак окрім цього він володіє вираженим жироспалюючим ефектом, що здатен значно змінити композицію тіла атлета, особливо у поєднанні з жироспалювачами, такими як кленбутерол та трийодтиронін.
• Менш виражена у порівнянні з іншими ефірами тестостерону затримка рідини. Цей ефект буде дуже привабливим для тих, хто націлений на набір чистої м’язової маси та підвищенню візуальної “якості” та “промальовування” мускулатури. У зв’язку з цим препарат може бути використаним незадовго до виходу на змагальну сцену.

Побічні ефекти тестостерону фенілпропіонату

Тестостерону пропіонат володіє таким самим списком побічних ефектів, як і всі інші ефіри тестостерону.Можлива відмінність лише у меншій степені вираженості явищ ароматизації (конверсії тестостерону у естрогени завдяки ферменту ароматази). Таким чином, зниження естрогену виключає ризик виникнення проблем простати, виникнення вугрового висипання або облисіння. Тестостерон фенілпропіонат вважається більш м’якою речовиною. Приймаючи до уваги той факт, що він може бути використаний у якості замінної теапії тестостероном, одним з можливих побічних ефектів є придушення виробництва у організмі природнього чоловічого гормону. Важкість побічних реакцій залежить від введеної дози та тривалості дії препарату. Є багато можливих побічних ефектів, пов’язаних з використанням тестостерону фенілпропіонату. Приблизний список можливих побічних дій виглядає так:
• Біль у місці введення препарату. Ця риса є властивою не тільки фенілпропіонату та пропіонату, але і багатьом іншим ефірам. У даному випадку інколи рекомендується додавання у розчин якого-небудь місцевого анестетику. Але, у кінцевому результаті, ці больові відчуття не заслуговують більшої уваги, поки не повертаються розвитком абсцесів та інших запальних процесів.
• Розвиток облисіння та гіпертрофії простати під дією дегідротестостерону (ДГТ). Нехай ці ефекти рідко зустрічаються на курсі тестостерону фенілпропіонату – потрібно бути обізнаним про їх вірогідність. Знизити їх прояви можна або зменшивши дозування препарату, або застосовуючи інгібітори 5-альфа-редуктази (котрі, на нещастя, здатні практично звести на ні весь ефект цього курсу).
• Поява ущільнень у області сосків (гінекомастія), набряки та відкладення жиру за жіночим типом. Дані ефекти повністю пов’язані з підвищеними значеннями естрадіолу, а отже – легко усуваються прийомом інгібіторів ароматази, таких як ексеместан, летрозол або анасторол.
Навіть якщо побічні ефекти є менш вираженими з фенілпропіонатом, ніж з іншими стероїдами, дуже важливо потурбуватися про своє здоров’я та прийняти всі міри обережності, перед тим як почати використовувати даний ефір. Особливо уважно підходити до курсу необхідно, якщо у людини є серцеві захворювання або розлади печінки. У будь-якому випадку, потрібно звернутися до лікаря і отримати більш повну інформацію про ризики та переваги від терапії з тестостероном і використовувати підписану дозу з обережністю.

Курс тестостерону фенілпропіонату

Середня доза препарату рівна 200 (з можливими відхиленнями у меншу або більшу сторону, виходячи з індивідуальних особливостей або наявності на курсі інших стероїдів) міліграмам, що вводяться кожні три дні або два рази на тиждень. Опитмальна тривалість курсу складає 6-8 тижнів.
Тестостерону фенілпропіонат добре поєднується з більшістю анаболічних стероїдів. Виходячи з розповсюджених думок – чудово себе проявляють поєднання з турінаболом, станазололом та метандіеноном.
На ПКТ рекомендується застосування кломіфену цитрату по розповсюдженій у мережі “легкій” або “середній” схемі, розробленій одним відомим у вузьких колах спеціалістом. При високій тривалості курсу рекомендується додаткове введення гонадропіну з ціллю підтримання секреторної функції статевих залоз та гіпоталамусу/гіпофізу.

Препарати, в котих є фенілпропіонат

  • PharmaMix-4 від PharmaCom Labs – концентарція фенілпропіонату складає 100 мг/мл препарату.
• Andropen 275 від British Dragon Pharmaceuticals – 55мг/мл.
• Omnadren від PharmaSwiss – 60мг/мл.
• SP Sustanon від SP Laboratories – 60 мг/мл.
• Sustaged 10ml від Golden Dragon – 60мг/мл.
• Sustanon 250 Injection від Organon – 60 мг/мл.
• Sustaver від Vermodje – 60мг/мл.
• Testosterone Compound Injection від польської компанії Genesis – 60мг/мл.
• PharmaTest-PH від PharmaCom Labs – 100мг/мл.

УВАГА! Дана стаття несе у собі суто інформаційний характер. Блог не займається продажем анаболічних та інших сильнодіючих речовин. Блог не підтримує прийом стероїдів без належного контролю з боку лікарів.

Прохання до тих хто вже мав змогу спробувати на собі дію даного препарату написати у коментарях свої враження про нього.